Андрій Зелінський
Священнослужитель УГКЦ, співзасновник Української академії лідерства, військовий капелан, автор книг
ПРО НАС
Маніфест софійності
Українська філософія життя. Ті, хто сформулював і підписав маніфест — і сам текст, під яким вони поставили підпис.
АВТОРИ МАНІФЕСТУ
ПЕРШІ ПІДПИСАНТИ
МАНІФЕСТ СОФІЙНОСТІ
«З видимого пізнавай невидиме»
Григорій Сковорода
ПРЕАМБУЛА
Світ увійшов у час, коли звичні орієнтири втрачають силу.
Інституції, що давали передбачуваність, хитаються; модель безкінечного зростання й гарантованої безпеки більше не діє; повна безпека перестала бути передумовою життя й дії. У такому світі витримує той, хто демонструє стійкість витримати удар, мудро прочитати реальність, зберегти цілісність і перетворити сенс на дію.
Україна має цей досвід. Століттями ми живемо на межі — між загрозою і життям, між хаосом і ладом, між памʼяттю і майбутнім — і не зникаємо. Те, що дозволяє нам витримувати, тримати одне одного й творити навіть під тиском, не випадковість і не везіння. Це вироблена тисячоліттями українська філософія життя і практична методологія взаємодії з дійсністю, яку ми називаємо софійністю.
Софійність — це здатність відчувати реальність розумом і серцем: віднаходити невидимі сенси у видимих подіях, співвідносити рішення з цінностями та втілювати розуміння у відповідальну дію.
Софійність допомагає поєднувати традицію й інновацію, свободу й відповідальність, адаптацію й опірність, розум і серце, силу і мудрість.
Поняття виростає з тисячолітнього українського культурного досвіду, в якому поєдналися дохристиянські уявлення про життєву силу, антична традиція Софії-Премудрості та практики самоорганізації різних історичних епох. Софійність не винаходять наново, а актуалізують у соціальних практиках.
Ми, що підписали цей маніфест, не винаходимо софійність. Ми її впізнаємо, називаємо й беремо на себе відповідальність нести далі.
«Це зустріч двох безодень — людського серця і Всесвіту — на одному рівні»
МИ СТВЕРДЖУЄМО
01
Софійність українського народу є фактом.
Її не треба вигадувати — її треба вичитати й перевідкрити. Вона тягнеться крізь усю нашу історію як жива єдність соціального досвіду, і ця тяглість дає нам спокій і опору.
02
Софійність — це спосіб життя, а не ідеологія.
Вона нікого не змушує і нікому не належить як партійна власність. Це українська філософія життя, відкрита кожному, хто її практикує.
03
Софійність — це мудрість буття, яку читають серцем.
Повний, якісний контакт із реальністю можливий тоді, коли людина читає світ не лише розумом, а й серцем. Це зустріч двох безодень — людського серця і Всесвіту — на одному рівні.
04
Софійність стоїть на трьох опорах.
Це воля до життя, сила до боротьби й мудрість до навчання. Любов до життя породжує силу боронити його, а пережитий досвід стає не тягарем, а школою життя.
05
Софійність поєднує, а не розділяє.
Вона вчить не обирати між протилежним, а зводити його в цілісність: традицію й інновацію, серце й розум, людину й спільноту, минуле й майбутнє.
06
У центрі софійності — людина.
Як і в ідеї, що втілює зображення київської Оранти — у серці мудрості завжди стоїть людина, її гідність і її поклик. Гідність для нас — не нагорода, а вихідна точка.
07
Софійність діє на всіх рівнях.
Мудрість будує собі дім — ним може бути людина, громада чи інституція, що тримається на чесноті. Софійність звʼязує особу, спільноту, інституцію й державу. Ми плекаємо горизонтальні звʼязки, самоорганізацію та взаємну відповідальність, водночас сприяємо здійсненню вертикальних звʼязків як необхідної форми спільнодії суспільства та держави.
08
У кризі софійність допомагає знаходити стійкі форми взаємодії та співтворчості навіть між страхом, гнівом і хаосом.
Воля до життя підтримує стійкість, дієвий оптимізм і здатність творити попри загрозу. Сила до боротьби перетворює цінність свободи на опір, самоорганізацію і взаємодопомогу. Мудрість до навчання дозволяє швидко осмислювати досвід, продукувати нові рішення, змінювати способи дії та не повторювати помилок.
09
Софійність універсальна.
Вона зрозуміла світові й не належить лише нам. Ми пропонуємо її не як експонат, а як живий досвід народу, потрібний усім, хто шукає опори в часи невизначеності.
ЧИМ СОФІЙНІСТЬ НЕ Є
01
Вона не є релігією або конфесією — хоч кожен вільний наповнити її власною вірою.
02
Вона не державна ідеологія, яку насаджують згори.
03
Вона не красиве гасло і не сувенір; за нею стоїть дія, а не слова.
04
Вона не пасивне очікування: «все буде добре» для нас — це служіння, а не сподівання.
МИ ПРОПОНУЄМО ПРАКТИКУВАТИ
Софійність існує лише в дії. Тому ми обираємо:
01
діяти попри все й не відкладати життя на потім;
02
культивувати живі моделі стійкості: творчість, горизонтальні звʼязки, нові сенси, — бо наша сила у єдності;
03
зберігати памʼять і надію, святкувати, радіти життю навіть у темні часи;
04
практикувати красу й навчатися — навіть в укритті;
05
ставити собі софійні питання: хто я? чому ми разом? у чому сенс? яким є наше майбутнє?
06
передавати цей досвід далі — дітям, спільнотам і світові.
ЗВЕРНЕННЯ ДО СВІТУ
Ми звертаємося до світу з позиції власної філософії. Ми не повертаємося в Європу минулого — ми пропонуємо точку відліку для спільного майбутнього. Хаос у світі зростатиме, і вміння витримувати його, не втрачаючи себе, стане потрібне багатьом. Ми готові ним ділитися.
Це наша Софія — диво і слава, як було сказано ще тисячу років тому. Нам нікуди не треба повертатися й нічого доводити. Досить знати, хто ми, звідки ми, і не забувати про це.
Підписуючи цей Маніфест, ми обираємо практикувати та утверджувати софійність — словом, ділом і власним прикладом.