XI СТОЛІТТЯ

Митрополит Іларіон

У «Слові про закон і благодать» образ Софії постає в серці київської культури: свята Софія Київська — як новий Єрусалим, втілення мудрості в камені й спільноті.

XVIII СТОЛІТТЯ

Григорій Сковорода

Уперше поняття софійності проступає в його творах. Філософія серця, «сродна праця» і мудрість щастя закладають підвалини українського кордоцентризму.

XX СТОЛІТТЯ

Сергій Кримський

Осмислює софійність як архетип української культури: якщо імперія обрала шлях «Третього Риму» — влади, то Україна — шлях Софійності, мудрості буття.

СУЧАСНІСТЬ

Олександр Філоненко

Харківський філософ і богослов розвиває богословʼя краси та вдячності: софійність — практична мудрість, якою варто навчитися жити щодня, а не лише в екстремальні часи.

СЬОГОДНІ

Андрій Зелінський

Формулює софійність як українську національну ідею — «мудрість буття, що опирається на цінності, підтверджені досвідом поколінь»; мудрість серця, яка вичитує мудрість творіння.