«Підходить хлопчина, двадцять два роки, прикордонник, чотири роки пробув у полоні. Питає: „Дядьку, а як жити далі?“ І в ту хвилину я усвідомив, наскільки я багатий — бо в мене є дитина.»

«На першому виїзді вони мовчали. Наступного разу вже грали в карти й травили анекдоти. Начмед потім дзвонив: „Що ви з ними робите? Після вашого виїзду до психологів черга — усі хочуть говорити“.»

«Ми починаємо кожен виїзд зі слова „Дякую“. Просто за те, що ти є і ти тут зараз.»