«Я поховав сина. Ми разом воювали в Курській області, він був за десять кілометрів від мене. Приїхав до нього перед боєм — дивлюся в очі, а вони якісь мутні. Він сказав тоді: „Батько, не переживайте, все буде добре. Я вже баню замовив у Сумах — приїдемо, відпочинемо“. За кілька днів мені повідомили, що він загинув.»

«Хлопців, молодших за мене на десять-п'ятнадцять років, я називав своїми дітьми. Доглядав за ними, казав, щоб не лізли куди непотрібно. Ділили останню банку тушонки, останню цигарку.»

«Біль з утратою сина нікуди не дівається — він залишається на все життя. Але з цим можна жити: сміятися, відпочивати, працювати. Бо й після війни життя не кінчається.»