«Коли почалися перші страшні вибухи, мама просто заклякла. Я взяла її за руку — і ми пішли в укриття. Тоді я й зрозуміла: я людина дії.»

«Найважче рішення за всю війну — покинути свій дім. Я на три місяці поїхала до Кам'янця-Подільського волонтерити: розселяти переселенців, возити, домовлятися. Це давало відчуття, що ти на своєму місці.»

«Іноземці, з якими я працювала, завжди дивувалися. У них людина може взяти лікарняний через те, що їй приготували не ту каву. А в нас люди просто живуть і роблять свою роботу під обстрілами.»

«Я вірю: найкращі умови для тебе там, де ти народився. Бо це земля, яка дає тобі сили, віру і навіть надію на завтра.»