«Хлопчику з Мелітополя виповнилося вісімнадцять. Мама вивезла його до Туреччини, там померла, вітчим наклав на себе руки. Хлопця депортували в Україну, він потрапив до інтернату. А коли настав час випускатися — вийшов із двома речами: старі штани та кофтинка.»

«Я кинула клич зібрати гроші. Він був такий здивований: „Валеріє, а хто ті люди, що вони мені гроші кидають?“ Я кажу: „Такі самі переселенці, як і ми“. Одна жінка купила йому кросівки. Він каже: „У мене ніколи в житті не було кросівок за три тисячі гривень“.»

«Цей момент показав, що люди можуть бути добрими, можуть підтримувати, можуть допомагати і співчувати. І це дуже цінно.»