«Була загроза балістики, повітряна тривога — і ми з дітьми організовано, спокійно спускалися в укриття. Тоді я відчув себе поводирем. Мене слухають, я комусь потрібен, я відповідаю за них, а вони — за мене.»

«Двадцять четвертого лютого я не одразу повірив: „Яка війна? Я їду в лабораторію, в мене броколі ростуть“. Мрія про власну лабораторію так і не здійснилася. Зате робота в школі перетворилася на місію.»

«Раніше я думав, що стійкість — це бути залізним, як кремінь. Не плакати, не відчувати болю. А зараз розумію: стійкість — це живе дерево. Гілку може зламати — але воно росте і надалі.»