«Він прийшов до мене ще хлопчиком із скрипкою. Виріс у мене на очах — я любив його як сина. Коли почалася повномасштабна, він прибіг у частину добровольцем. Я казав: „Назарчику, ти ще замолодий“. Але він добився свого.»

«У грудні ми перетнулися на ночівлі — його рота їхала на ротацію, моя поверталася. Він обійняв мене і каже: „Отче, я хочу вам поділитися радістю — я скоро буду татом“. Це було 23 грудня. А 23 січня мені зателефонували з фронту, що Назар загинув.»

«Зараз його синочок Дмитрик приходить до нас у каплицю. Йому буде два рочки в липні. Я дивлюся на нього — і бачу Назара.»